У Білорусі кількість вироків за дії на користь України уже перевищила дві сотні (214) – це ті, інформацію про які наразі мають правозахисники. Але про це мало що відомо всередині білоруського суспільства. Білоруський КГБ тримає такі справи під особливим контролем. Правозахисники кажуть, що поводження з обвинуваченими у таких справах дуже жорстоке і за чинним білоруським законодавством їм може загрожувати розстріл.
Білоруська редакція Радіо Свобода зібрала інформацію про це.
За інформацією правозахисників, тільки за організацію та планування диверсій на залізниці з середини 2020 до січня 2025 року в Білорусі завели 34 кримінальні справи, 19 людей були ув'язнені.
2 травня стало відомо, на які терміни засудили обвинувачених в організації терористичного акту біля Талачина громадян Білорусі Бориса Пухальського та Івана Бородича, а також українця Івана Лихолата. Усіх трьох затримали ще у вересні 2023-го, а засудили – у грудні 2024 року.
«Обвинувачені протягом 2023 року в рамках злочинної взаємодії з представниками українських спеціальних служб збирали та передавали їм відомості, а також виконували інші завдання, які могли завдати шкоди національній безпеці Республіки Білорусь», – повідомив про останню на цей момент «рейкову справу» Верховний суд Білорусі.
З цього ж повідомлення стало відомо, що Пухальського та Бородича засудили відповідно на 25 і 11 років позбавлення волі, Лихолата – на 20.
Вироки у справі Пухальського, Бородича та Лихолата стали відомі тільки завдяки повідомленню Верховного суду, хоча вперше про цю справу КДБ Білорусі повідомив 11 вересня 2023 року. Тоді ж державні телеканали Білорусі показали сюжет про арешт шести «рейкових партизанів», серед яких були Пухальський, Бородич та Лихолат.
Згідно з цим відео, білоруси самостійно вийшли на зв'язок з українськими спецслужбами, збирали відомості про переміщення військ на білоруській території та перевезли вибухівку з Кобринського району в Талачинський, де повинні були підірвати ділянку залізниці. Українець Лихолат, за тими ж повідомленнями, відповідав за контроль СБУ над операцією.
Судили затриманих за зраду державі, замах на акт тероризму, агентурну діяльність та недонесення про злочинні дії. Згідно з актуальним білоруським законодавством, обвинуваченим загрожував розстріл.
Вирок усім трьом винесли 18 грудня 2024 року. Відомостей про хід слідства та процес майже немає, справу розглядали в закритому режимі.
Залишається невідомим, що саме зробили обвинувачені, де вони зараз перебувають і в яких умовах їх утримують.
Невідомо також, що на суді говорили самі обвинувачені. Як випливає з факту оскарження вироку у Верховному суді, вони з лінією обвинувачення та з доведеністю своєї вини не згодні.
Майже одночасно з Пухальським, Бородичем та Лихолатом спецслужби Білорусі затримали громадянина Німеччини Ріко Крігера, це сталося у жовтні 2023 року.
Його обвинуватили за тими самими статтями Кримінального кодексу і в червні 2024 року засудили до смертної кари.
За офіційною версією білоруської влади. Крігер за завданням українських спецслужб підірвав ділянку залізниці на станції Озярище. Сам він після звільнення та обміну стверджував, що переніс на станцію рюкзак, про вміст якого нічого не знав. Спільнота колишніх білоруських силовиків BelPol заявила, що діями Крігера від початку могли керувати білоруські спецслужби.
За інформацією правозахисного центру «Вясна», арешти за диверсії на білоруській залізниці почалися восени 2020 року, коли учасники протестів намагалися зупинити рух потягів, псуючи обладнання та замикаючи електричні ланцюги між рейками.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України диверсії почастішали, вони були спрямовані на зупинку руху потягів, які підвозили озброєння для російської армії. Загалом правозахисникам відомі 34 засуджені за «умисне приведення в непридатність транспортного засобу або шляхів сполучення» з середини 2020 до початку 2025 року.
Демонстративне політичне переслідування
Юристка правозахисного центру «Вясна» Вікторія Рудянкова у розмові з Радіо Свобода підтверджує, що інформації про справу Бородича, Пухальського та Лихолата дуже небагато.
«Винесення цих вироків демонструє великий ступінь жорсткості політики Лукашенка щодо української теми, – говорить Вікторія. – Тут і нереально великі терміни ув'язнення, і найбільш жорсткий режим його відбування – тюремний. Та ще й протягом кількох перших років без пом'якшень. Це демонстративний приклад політично мотивованого переслідування, яке має на меті покарати громадянську небайдужість та солідарність з українцями, а також залякати інших»
За словами Вікторії Рудянкової, правозахисники зараз мають інформацію про 214 кримінальних справ, пов'язаних з війною в Україні. Серед них і справа Ріко Крігера, смертний вирок якому став першим і на цей момент єдиним політично мотивованим у сучасній історії Білорусі.
«Те, що суд у справі Бородича, Пухальського та Лихолата зробили закритим, – закономірно, – каже Вікторія Рудянкова. – Це в Білорусі типова практика, характерна для політичних судів. Але хочу нагадати, що право на публічний розгляд справи – невід'ємна частина права на справедливий судовий розгляд, закріплена, зокрема, в Конституції Білорусі та в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, виконання якого для Білорусі є обов'язковим»
За словами правозахисниці «Вясни», причини на кшталт «розкриття державних таємниць» – не більше ніж формальна підстава для засекречення незручних для держави процесів.
«Державні таємниці, якби вони там справді були, можна було б локально приховати, але не позбавляти людей цілком права на публічний розгляд справи, – каже Вікторія Рудянкова. – Суд за зачиненими дверима, без реальної можливості громадського контролю, – це заперечення справедливості та ознака свавілля, але не правосуддя».
«Режим ненавидить таких людей»
Представник ініціативи колишніх білоруських силовиків Володимир Жигар у розмові з Радіо Свобода також звертає увагу на небажання влади Білорусі повністю розкривати зміст кримінальних справ, пов'язаних з діями білорусів на користь України. На думку колишнього силовика, тут може бути, серед іншого, і політичний чинник.
«Якщо говорити про закриті суди, то це цілком звичайна для Білорусі практика, – каже Жигар. – Адже в межах цих судових засідань демонструються різного роду документи, оперативні матеріали, які мають гриф «абсолютно секретно» чи «секретно». По-друге, це робиться для того, щоб інформація не пройшла в незалежні засоби масової інформації. Щодо конкретно цієї справи, то тут важко до кінця зрозуміти логіку режиму. Можливо, ця ситуація була зовсім цілком іншою. Можливо, свою роль відіграло те, що судили громадянина України».
Зі слів Володимира Жигара, влада Білорусі могла не захотіти зайвий раз публічно показувати суд над українцем, що могло б негативно вплинути на відносини з Україною.
«За нашою інформацією, такі справи, пов'язані з можливими диверсіями на території Білорусі, які спрямовані проти російських військових або якимось чином шкодять військовим діям проти України, можуть тривати, – додає Володимир. – Ми можемо не знати про них на цьому етапі. Влада зараз не зацікавлена в оприлюдненні такої інформації».
Жигар звертає увагу також на зміну тактики влади Білорусі в репресіях.
За словами представника BelPol, якщо раніше державні ЗМІ постійно показували пропагандистські фільми, присвячені арештам і переслідуванню, інформація про них була публічною, то зараз цього майже немає.
«Режим Лукашенка не хоче це показувати, – говорить Володимир Жигар. – Це непопулярно, режим намагається знайти точки дотику з Європейським Союзом. Серед демократичних сил також є люди, які, скажімо так, «продають» миротворця Лукашенка. Лукашенка, який усе усвідомив. У контексті таких заяв відео про затримання якихось терористів не грають на руку режиму»
Що зараз чекає на Бориса Пухальського, Івана Бородича та Івана Лихолата, а також інших засуджених у межах «українських» справ? Зі слів Володимира Жигара, умови їх утримання можуть бути ще жорсткішими, ніж в інших засуджених у політично мотивованих справах.
«До засуджених у «талачинській справі» будуть застосовуватися всі можливі заходи впливу в так званих виховних установах, – говорить Володимир Жигар. – Режим ненавидить таких людей. Якби була можливість, питання з такими людьми вирішували б так, як би владі хотілося. Ви розумієте, що я маю на увазі. Ставлення до них за ґратами буде однозначно особливе та дуже жорстке».
