Президент України Володимир Зеленський прилетів до Туреччини у відповідь на заклик очільника Росії Путіна до прямих переговорів. А от Путін, схоже летіти і не збирався. Чи матиме це наслідки для Путіна і для Росії загалом? Що це означає і для України, і для президента США Дональда Трампа, який заявив, що теж може долучитися до переговорів?
На деякий час у вихорі дипломатичного протистояння цього тижня, пов'язаній із війною Росії проти України, здавалося, що президент України Володимир Зеленський здобув перемогу над своїм супротивником.
Після того, як президент Росії Володимир Путін у відповідь на заклики Києва і Заходу до 30-денного перемир'я запропонував прямі переговори в Стамбулі 15 травня, Зеленський зробив крок у відповідь, заявивши, що буде в Туреччині, і кинув виклик Путіну зустрітися з ним віч-на-віч уперше з 2019 року.
Тепер Путін знайшов те, що він, імовірно, вважає найкращим виходом зі скрутного становища, фактично відхиливши виклик Зеленського і відправивши делегацію нижчого рівня, склад якої красномовно свідчить про його максималістські цілі у війні, яка триває вже четвертий рік відтоді, як він розпочав повномасштабне вторгнення в Україну в лютому 2022 року.
Результат прямих переговорів між двома президентами, чия взаємна неприязнь очевидна, було б важко передбачити, але відсутність такої зустрічі і склад переговорної команди, яку відправив Путін, свідчать про те, що шанси на прорив невеликі.
Розбираємо ймовірні мотиви рішення Путіна, а також потенційні наслідки, ризики та бонуси.
Чому Путін не хоче їхати?
Основна причина рішення Путіна може бути досить простою: він не хоче виглядати так, ніби виконує волю Зеленського. Він також не хоче, щоб здавалося, що він визнає легітимність Зеленського, яку він неодноразово, хоча й безпідставно, ставив під сумнів протягом останнього року.
Путін, можливо, також хотів відкинути тиск з боку Заходу і, зокрема, європейських країн, лідери яких підтримали Зеленського, заявивши, що неявка на зустріч буде свідченням того, що він не бажає миру.
Президент США Дональд Трамп, чия обіцянка сприяти припиненню найбільшої війни в Європі з 1945 року призвела до підйому дипломатії щодо конфлікту після того, як він вдруге вступив на посаду в січні, припустив, що міг би приєднатися до Путіна і Зеленського, якщо вони зустрінуться.
Путін, очевидно, вирішив, що ризики через переговори віч-на-віч із Зеленським переважать переваги потенційної тристоронньої зустрічі, хоча не виключено, що він сподівається на зустріч віч-на-віч із Трампом, який перебуває в регіоні під час поїздки на Близький Схід.
Замість того, щоб поїхати до Туреччини, Путін відправив делегацію, яка виглядала навмисно низькорівневою: до неї не увійшли міністр закордонних справ Сергій Лавров і головний помічник Путіна з питань зовнішньої політики Юрій Ушаков.
До неї увійшли щонайменше два члени групи, яка проводила останні прямі мирні переговори з Україною. Ці зусилля розпочалися через кілька днів після повномасштабного вторгнення і припинилися приблизно через два місяці, коли сторони почали сперечатися з приводу основних спірних питань і на тлі викриттів звірств, скоєних російськими солдатами в Бучі – місті, яке вони залишили, відступаючи з півночі України після того, як не змогли захопити Київ.
Коли Путін закликав до прямих переговорів у своїй заяві посеред ночі 11 травня, він представив їх як відновлення переговорів 2022 року, які частково відбувалися в Стамбулі.
Відправивши тих самих делегатів, він надіслав чіткий сигнал: реалістично це чи ні, але Росія не відмовилася від свого наміру перетворити Україну на країну з беззубою армією, обмеженим суверенітетом і з малим або взагалі відсутнім доступом до західної підтримки у сфері безпеки.
На переговорах 2022 року «Росія вимагала капітуляції України у формі нав'язаної нейтралізації та демілітаризації. Ці умови були очевидно неприйнятними для України і зробили б ниїї беззахисною перед повторним вторгненням», – раніше в інтерв'ю Радіо Свобода сказав Ерік Чіарамелла, колишній співробітник Ради національної безпеки Білого дому з питань Росії та України.
«Україна зараз перебуває у набагато кращій позиції, щоб протистояти вимогам капітуляції шляхом демілітаризації та нейтралізації», – каже Чіарамелла.
Голова російської делегації, помічник Путіна Володимир Мединський, також очолював команду Москви на переговорах 2022 року. Наступного року він опублікував підручник з історії, який перегукується з фальшивими наративами, поширюваними Путіним, описуючи сучасну Україну як «ультранаціоналістичну державу» та «антиросійську державу, створену Заходом».
Додатковим поворотом, який можна сприйняти за тролінг, стало те, що до складу російської делегації в Стамбулі тепер входить керівник військової розвідки, відомої як ГРУ, на якого поширюються європейські санкції. Про жодного російського офіцера розвідки, який би брав участі в переговорах 2022 року, невідомо, і жодного з них не було в складі делегації Києва того разу.
«Сигнал Володимира Путіна зрозумілий: він не сприймає переговори дуже серйозно, і з 2022 року він не втратив бажання принизити українців», – пише російськомовне видання The Bell після того, як пізно ввечері 14 травня було оголошено склад делегації.
«Делегація також має змістовний меседж. Як заявив Путін, він наполягатиме на тих же умовах, що і в Стамбулі три роки тому, в тому числі неприйнятних для України – наприклад, обмеження чисельності її армії», – йдеться у публікації.
Зеленський, коментуючи російську делегацію після прибуття до Анкари 15 травня на переговори з президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом, сказав, що «все це виглядає як бутафорія».
Ризик і винагорода
Відмахнувшись від виклику Зеленського, Путін «викрутився зі складної дипломатичної ситуації, в яку сам себе втягнув, і в цілому [це означає], що він буде продовжувати брехати і воювати[проти України]», – написав політичний оглядач Іван Преображенський у Telegram.
Оглядачі кажуть, що це рішення може призвести до зворотних наслідків.
«Для Путіна це може бути ще одним ретельно прорахованим кроком, щоб показати, що він контролює важелі цієї війни», – написав у своєму блозі 15 травня Мік Раян, австралійський генерал-майор у відставці.
«Однак він грає в гру з високим ризиком. Російський президент розрахував, що Дональд Трамп, не бажаючи ескалації конфлікту, буде продовжувати терпіти образи і брутальну поведінку Путіна щодо України», – написав Раян.
«Але рішення Путіна також може бути сприйняте Трампом та іншими членами його адміністрації як навмисна образа. Це може... нарешті змусити Трампа вжити заходів проти росіян. Це можуть бути додаткові санкції і, можливо, збільшення кількості американської зброї, яку Трамп дозволить придбати Україні», – вважає аналітик.
Я не думаю, що вони (Росія) зацікавлені в миріКая Каллас
Напередодні указу Путіна про склад делегації на стамбульські переговори українські чиновники та європейські прихильники Києва заявили, що якщо Путін залишиться осторонь, це означатиме, що він не має серйозних намірів шукати мир.
Голова дипломатії Європейського Союзу Кая Каллас заявила 13 травня, що Путін «не наважиться» з'явитися на зустрічі, оскільки «Росія явно грає в ігри, намагаючись виграти час... Я не думаю, що вони (Росія) зацікавлені в мирі».
Та все ж, Путін може сподіватися, що Трамп, який великими літерами у своєму дописі в соціальній мережі закликав Україну погодитися «негайно» на переговори після того, як Путін проігнорував заклики Заходу про 30-денне припинення вогню і запропонував прямі переговори в Стамбулі, зрештою звинуватить Україну, якщо цього тижня не буде досягнуто прогресу на шляху до миру.
Але за нинішнього стану речей перспективи просування вперед здаються туманними.
Перші за три роки прямі мирні переговори «теоретично можуть до чогось призвести, але не варто на це розраховувати», – пише британський аналітик з питань Росії Сем Ґрін у своєму дописі на Substack.
«На мою думку, інтереси сторін недостатньо збігаються, щоб досягти прогресу», написав він.
Головна мета Путіна – досягти за столом переговорів того, чого він не може досягти на полі бою, а саме кастрації західної, і особливо європейської, підтримки УкраїниҐрін
«Головна мета Зеленського на цьому етапі – підштовхнути процес, розпочатий Трампом, до припинення вогню, що може стати справжнім стримуючим фактором проти поновлення російської агресії», – додає Ґрін.
Отже, у Стамбулі позиція Києва покликана продемонструвати свою добру волю Вашингтону, щоб запобігти глибшому розриву з Трампом, водночас прояснити абсурдний максималізм переговорних позицій Росії і виграти час для того, щоб європейці могли об'єднати свої зусилля щодо сил стримування, написав аналітик.
«Головна мета Путіна – досягти за столом переговорів того, чого він не може досягти на полі бою, а саме кастрації західної, і особливо європейської, підтримки України», – додав він.
«Таким чином, сенс приїзду в Стамбул полягає в тому, щоб втрутитися рівно настільки, щоб утримати Трампа від виходу з прцоесу і відмовити європейців від втручання, але не настільки, щоб Путін був втягнутий в угоду, яка залишить його без козирів».
До підготовки цього матеріалу долучився російськомовний проєкт розслідувань Радіо Свобода «Система»
Форум