(Рубрика «Точка зору»)
Минулого тижня в міжнародних новинах домінував один заголовок: Дональд Трамп відзначає перші 100 днів свого другого президентського терміну. Кругла цифра може здатися довільною віхою, але це зручний момент, щоб підбити підсумки першого етапу нового президентства, який експерти та історики порівнюють із першими місяцями правління Франкліна Д. Рузвельта в плані драматичних, руйнівних змін.
Одна ключова зовнішньополітична мета вислизнула від Трампа: припинення війни в Україні. Будучи кандидатом, Трамп обіцяв закінчити війну швидко. Щоправда, в нещодавньому інтерв’ю журналу Time він сказав, що його обіцянку припинити конфлікт у перший же день не слід сприймати буквально, а дипломатична відкритість Білого дому у бік Росії поки що не принесла результатів.
Останніми днями президент США подавав сигнали, що свідчать про його розчарування у Кремлі, і закликав Володимира Путіна «припинити стріляти, сісти і підписати угоду».
Ці висловлювання свідчать про зростаюче нетерпіння щодо Росії
Законодавці-республіканці пішли в ногу з президентом США. Сенатор від Південної Кароліни Ліндсі Грем, ключовий союзник Трампа, заявив про широку підтримку нового пакету санкцій і мит щодо Росії, який може бути ухвалений, якщо Путін не захоче всерйоз почати мирні переговори. Сенатор від Луїзіани Джон Кеннеді в інтерв’ю Fox News поскаржився: кремлівський лідер «намагається обманути президента Трампа на кожному кроці. Він нешанобливо ставиться до нашого президента. Я не думаю, що ситуація зміниться на краще, поки ми не дамо зрозуміти Путіну, що готові перетворити його та його країну на корм для риб».
Кеннеді тут же уточнив, що мав на увазі заходи щодо припинення продажу Росією нафти, а не ядерну війну. Однак ці висловлювання свідчать про нетерпіння щодо Росії, що зростає.
Проте і на цьому риторичному тлі дипломатичні зусилля тривають.
Стівен Віткофф, спеціальний посланець Трампа, вирушив до Москви для зустрічі з Путіним. Високопоставлений представник Кремля назвав переговори «продуктивними», але деякі коментатори розцінили прибуття Віткоффа без звичного почету як знак того, що американський емісар може опинитися не у своїй дипломатичній тарілці.
Стівен Пайфер, кар'єрний дипломат і колишній посол США в Україні, поставив під сумнів мудрість Віткоффа, який вирішив провести зустріч наодинці. За його словами, американському посланцю, який є багатим забудовником і довіреною особою Трампа, протистоять «понад 75 років» дипломатичного досвіду.
«Не дивно, що Росія отримала 10 тижнів поступок і подарунків від США, нічого не давши натомість», – написав Пайфер у соціальній мережі X.
Зустріч Віткоффа контрастувала з підписанням угоди про мінеральні ресурси між Сполученими Штатами та Україною, що відбулося у Вашингтоні – угоди, яка надасть США доступ до цінних рідкісних копалин України в обмін на, як сподівається Київ, постійну підтримку Вашингтону.
То чи змінилася ситуація на користь України у відносинах з адміністрацією Трампа?
Міністр фінансів США Скотт Бессент використовував вражаючі вирази для опису угоди, заявивши, що вона «ясно сигналізує Росії: адміністрація Трампа прихильна до мирного процесу, в центрі якого перебуває вільна, суверенна і процвітаюча Україна в довгостроковій перспективі».
То чи змінилася ситуація на користь України у відносинах з адміністрацією Трампа? Як завжди, судити про це поки що зарано. Зрештою підписання відбулося всього за два місяці після запеклої перепалки в Овальному кабінеті між Трампом, віцепрезидентом США Джей Ді Венсом та президентом України Володимиром Зеленським.
Ця зустріч стала, мабуть, одним із найбільш кінематографічних моментів з моменту вступу Трампа на посаду. Але мирний процес, що зароджується, ще не досяг тієї стадії, яка дасть змогу Трампу відзначити чергове досягнення. А поки що Трамп послідовно викладає свої думки: війна в Україні – це «війна Байдена», і її ніколи б не сталося, якби він, Трамп, був у той момент на посаді президента.
Інакше кажучи, якщо переговори проваляться, провину за провал зовнішньої політики можна буде перекласти з адміністрації Трампа на чужі плечі. За збігом обставин, цього тижня також відзначалася ще одна історична віха, яка послужила нагадуванням про межі американської влади: 50-та річниця падіння Сайгона і катастрофічного закінчення військової участі США у війні у В'єтнамі. 30 квітня в Хошиміні (колишньому Сайгоні, перейменованому на честь свого вождя в'єтнамськими комуністами, які перемогли) відбувся військовий парад, присвячений ювілею закінчення війни.
Якщо переговори проваляться, провину за провал зовнішньої політики можна буде перекласти з адміністрації Трампа на чужі плечі
Того ж дня Путін зустрівся з американським режисером і ветераном війни у В'єтнамі Олівером Стоуном. Його фільми допомогли сформувати деякі уявлення американців про конфлікт у Південно-Східній Азії. Найвідоміші фільми Стоуна «Взвод» та «Сальвадор» були критикою американської зарозумілості та переоцінки власних сил. Але нещодавні документальні роботи Стоуна, включно із серією інтерв’ю з Путіним і улесливим мінісеріалом про колишнього президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва, виявилися менш ніж конфронтаційними щодо своїх авторитарних героїв. У Москві Стоун повторював лінію Кремля щодо України, включно з теорією змови про те, що революція на Майдані 2014 року була «державним переворотом в Україні, керованим Сполученими Штатами».
Але навіть якщо повірити цинікам, які стверджують, що історію пишуть переможці, зрозуміло одне: вердикт щодо України ще не винесений.
Натан Годж – оглядач медіакорпорації Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Форум