«Мої плани на майбутнє – не випускати камеру з рук»: лауреат Премії імені Георгія Ґонґадзе-2025 Іван Любиш-Кірдей

«Попри те, що Росія мене поранила, це не означає, що я опущу руки. Я реабілітуюся і знов візьму камеру», – каже Іван Любиш-Кірдей, фотограф, оператор і воєнний кореспондент Reuters і лауреат Премії імені Георгія Ґонґадзе-2025.

Раніше Іван також співпрацював з телеканалом «Настоящее время» (проєкт Радіо Свобода за участі «Голосу Америки»). Церемонія нагородження традиційно відбулася у Києві 21 травня – у день народження Георгія Ґонґадзе.

Премія імені Георгія Ґонґадзе – нагорода для незалежних журналістів, заснована 2019 року Українським ПЕН у партнерстві з Асоціацією випускників kmbs, Києво-Могилянською Бізнес-Школою та виданням «Українська правда».

Одразу після оголошення лауреатом премії імені Георгія Ґонґадзе-2025, в інтерв'ю Радіо Свобода Іван Любиш-Кірдей розповів про емоції та враження від здобуття нагороди, важливість говорити про війну в Україні, а також про плани повернутися до роботи після реабілітації.

«Я неймовірно вдячний, що мою роботу як оператора оцінили колеги, нагородивши цією премією», – Іван Любиш-Кірдей

– Іване, перш за все вітаю з перемогою, з тим, що ти став лауреатом Премії Ґонґадзе. Що для тебе ця перемога?

– Чесно кажучи, не сприйміть мене пафосно, але я насправді уболівав за своїх друзів, які також були номінантами, і до кінця думав, що переможе хтось із них. Я не очікував насправді. Але це дуже почесно і відповідально для мене отримати таку нагороду.

Тому що, як я вже казав, на цьому робота не припиняється. Це тільки старт. І знімати, показувати, доносити людям правду – це наш з вами...обов'язок.

І я неймовірно вдячний, що мою роботу як оператора оцінили колеги, нагородивши цією премією. Вони оцінили мою роботу і це дуже мене надихає на подальшу працю.

– До поранення ти працював і нині залишаєшся оператором та воєнним кореспондентом міжнародної агенції Reuters. Наскільки важливо було і залишається розповідати світу про війну, яка триває в Україні? Що це для тебе?

Зараз вже після реабілітації, після певного шляху, я скажу так: Росія – ворог України і ми маємо про це розказувати. Якщо в мене є можливість розказувати через інформаційне агентство про це всьому світу, я це буду робити.

Зараз, навіть показуючи людей, які реабілітуються, записуючи їхні історії, я хочу розказати всьому світу, що причина цьому всьому – Росія. І укладати з ними якісь договори, щось з ними мати – немає сенсу взагалі в цьому світі. Тому що Росія – це країна, яка нищить все. І тому для мене це важливо.

«Мої плани на майбутнє – це не випускати камеру з рук», – Іван Любиш-Кірдей

– Ти сьогодні проходиш реабілітацію. Що далі? Плануєш повертатись до роботи? Розкажи про плани.

Звичайно, я планую повертатись. Я знімаю навіть зараз відео на телефон, на звичайний телефон. І це відео, яке я знімаю, я його монтую.

Мої плани на майбутнє – це не випускати камеру з рук. Хай як би це пафосно не звучало, але ні, я не випущу камеру з рук, відеокамеру, фотокамеру, whatever. Це моя, вибачте, «сродна праця».

– Чому для тебе це важливо?

По-перше, коли я беру камеру в руки, я відчуваю таке всередині збудження, таке: «О, камера, вона!». Але ще плюс до того всього, для мене ще головний зміст – що я знімаю, як я знімаю, як на моє відео зреагує глядач, що я йому піднесу, покажу.

Тобто, коли я вже навіть телефоном щось знімаю, воно якось в голові... реально це дуже важко передати. Тобто я його відчуваю. Це от мене оператори зрозуміють.

Це і по-перше, коли ти береш і ти: «Ого, оце так, отак». І тому, оскільки в мене така штука є, така особливість, я нею буду користуватися. Особливо в цей час, коли Росія на нас напала і я знаю, хто є ворог і як показати світу в цілому, хто є вороги і як з ним боротися.

Номінанти Премії імені Георгія Ґонґадзе-2025: (зліва направо) керівник відділу розслідувань «Української правди» Михайло Ткач, головна редакторка та співзасновниця видання The Kyiv Independent Ольга Руденко, фотограф, оператор і воєнний кореспондент Reuters Іван Любиш-Кірдей

– Наскільки сьогодні робота воєнних кореспондентів, воєнних операторів, тих, хто показує війну, на твою думку, важлива?

На мій погляд, (важлива – ред.) робота усіх журналістів: і воєнних журналістів, які зараз на полі бою, і тих журналістів, які працюють зараз, ну от, Михайло Ткач розслідування проводить. Усе.

Журналістика, я вважаю... ми маємо донести людям правду, бути на налаштовані на те, що ми показуємо людям правду. А особливо в цей час, у період війни, військові журналісти, оператори важливі. Тому що ми, знову ж таки, повторюсь, показуємо, хто є ворог, хто є Росія. Це важливо для мене.

«Мої плани на майбутнє – не випускати камеру з рук»: лауреат Премії імені Георгія Ґонґадзе-2025 Іван Любиш-Кірдей  

Іван Любиш-Кірдей – фотограф, оператор і воєнний кореспондент Reuters. Під час відрядження до Краматорська у серпні 2024 року був поранений через російський обстріл, пробув у комі кілька місяців і зараз проходить відновлення.

У 2015 Іван Любиш-Кирдей отримав щорічну німецьку премію для теле- та кінооператорів Deutscher Kamerapreis у номінації "кращий новинний сюжет із зони воєнних дій" за телефільм "Втеча з Іловайська", знятий для німецького телеканалу ARD.

Іван висвітлює війну із 2014-го року. Має величезний репортерський досвід.

Ось один із його сюжетів за час співпраці з Радіо Свобода:

Як несуть службу 25 тисяч жінок в українській армії – відео

До короткого списку номінантів на відзнаку, у 2025 році члени Капітули Премії імені Георгія Ґонґадзе обрали також:

– головна редакторка та співзасновниця видання The Kyiv Independent Ольга Руденко;

– керівник відділу розслідувань "Української правди" Михайло Ткач.

За умовами Премії, лише члени Капітули мають право номінувати журналістів на її здобуття, а згодом і визначати лауреата, який отримує статуетку та грошову винагороду в розмірі 100 тис. грн.

Лауреатами Премії в попередні роки стали Вахтанґ Кіпіані (2019), Павло Казарін (2020), Мирослава Барчук (2021), Мстислав Чернов і Євген Малолєтка (2022), Богдан Логвиненко (2023), Тетяна Трощинська (2024).

У 2022 році також Спецвідзнаку посмертно отримав фотожурналіст Макс Левін.